До і після стамбулу
Play all audios:
_"ЯКЩО КОМУСЬ ДАНО ГЛЯНУТИ НА СВІТ ВСЬОГО ОДИН РАЗ,_ _ ЙОМУ СЛІД ПОВЕРНУТИ СВІЙ ПОГЛЯД НА СТАМБУЛ"_ _Альфонс де Ламар__ті__н_ Нас розділяє море… глибоке, синє, наповнене історією
та спогадами. Одного погляду на Айя Софію мало, одного вдиху солоного повітря мало, одного дня мало, однієї думки мало, щоб осягнути Його казковість. Це відпочинок для втомленої душі, це рай
для очей і солодка пісня для вух. Там, де пахне кавою і лукумом . Там, де об берег б'ються хвилі Босфора. Там, куди хочеться повертатись знову і знову. Там міцно стоїть стародавнє,
величне місто контрастів. Столиця Візантії - Константинополь, столиця Османської імперії - Стамбул. Чайки крутяться над головою, кличуть до Дівочої башти. Вона - самотня красуня серед
блакитної води. Спекотне сонце підсмажує купол Блакитної мечеті, а всередині залишається прохолодно і спокійно. У дворі Топкапи ліниво вилежуються кішки, крутять хвостами і ніжаться біля ніг
туристів. Шумний Гранд Базар гудить і там немов у мурашнику. Печеться пахлава з медовим сиропом, посипається молотими горішками. Автомобілі "зношують" два мости, що
з'єднують Європу з Азією. Кружляють довкола дзеркальних багатоповерхівок. Башта Галата через воду переглядається з своєю подругою, баштою правосуддя, звідки султани спостерігали за
виконанням своїх наказів. Босфор заповнений катерами, гріє свої води, виблискує на сонці. Чарівні розписи на будинках і фонтанах повільно втрачають свої фарби… Скоро сонце опуститься за
обрій і все місто замерехтить мільйонами вогників, мости засяють по-святковому, заграє запальна музика і місто заживе по новому. Все рухається, все живе, все має свої наміри і плани. Кожен
біжить своєю дорогою, всі заклопотані…Але для мене час зупинився. В навушниках звуки баглами і флейти, ритмічні барабани, гітара і мелодійна скрипка, голос Теомана та Емре Айдина. "У
Стамбулі все примарливе, крім самого Стамбула, гідра й молох, рай і пекло, місце тортур і розкоші. Як затримати час життя? Над цим б'ються усі, від султана до жебрака, а знає це тільки
сам Стамбул. Мехмед Фатіх завоював це місто, але чи ж заволодів ним до глибини? І хто заволодів й оволодіє?" - так точно це величне місто описує наш, український, письменник Павло
Загребельний у своєму творі "Роксолана". Завжди заздрила тим людям, які там живуть. Хоча і важко, мабуть, жити у мегаполісі. Але Стамбул вартий того! Після першої поїздки туди
життя розділилось на дві частини. До і після. Коли чуєш знайомі мелодії, чуєш мову, якою розмовляє улюблене місто – мурашки біжать по шкірі і з'являється непереборне бажання покинути
всі справи і купувати квиток на літак. Хочеться знову посидіти над блакитною прірвою, що розділяє берег і Принцеві острови. Зайти у Аяй Софію, зупинитись на хвилину під височезним куполом,
поглянути вгору і відчути неймовірне захоплення. Знайти колону, що плаче, окреслити рукою круг, загадати бажання - повернутись туди знову. Послухати спів мулли, під часу намазу, зайти в
мечеть та пірнути з головою у магію іншої релігії. Погодувати голубів на площах, нанюхатись, досхочу, тюльпанів. Перекусити десь підсмаженими каштанами і знову гуляти. Стерти вщент свої
кеди. Піднятись на башту Галата, подивитись на улюблене місто з висоти пташиного польоту. На червонясті дахи з черепиці, криві вузенькі вулички вистелені старезною бруківкою. Заскочити на
катер, сісти на самому носі, щоб жадібно, першою, ковтати солоний вітер і розкішні краєвиди. Обов'язково купити путівник і карту. Сидіти в кафе, і попиваючи каву, читати Його історії.
Шукати на карті місця і, тикаючи пальцем, питати ломаною турецькою у дідуся: "Bu nerde?" . Забігти на Гранд Базар, загубитись в його безкінечних вуличках і різнокольорових товарах,
накупляти сувенірів родичам та друзям і, таки, знайти вихід. Ще раз вийти на набережну, поглянути на улюблене небо, послухати шум хвиль. Подивитись на те, як сонце наколюється на мінарети і
опускається нижче і нижче, поки не заллє очі рожевим сяйвом. Відчути прохолодний вітерець на шкірі і побачити, як місяць плаває у Босфорі. А потім, наостанок, заглянути в добрі, мудрі очі
людей, що пригощають чаєм і симітами з кунжутом, їх засмаглі лиця, втомлені руки… У їх очах щось невідоме, те, про що ніколи не дізнаєшся, але дуже хотілось би. Тому що вони тут живуть,
вони знають Його голос, Його душу, Його секрети... Вони все життя провели серед магії цього міста, серед його неосяжності і величі. І, ніби проснувшись від найкращого у світі сну,
повернутись додому. Повернутись, щоб мріяти, згадувати. Холодними вечорами вмикати ті ж мелодії і лежати з закритими очима на ліжку. Перед очима Він. Стамбул. Місто мрій, місто душі.
Уявляти, як Він виглядає у різні пори року, переглядати фото і згадувати спокій, задоволення і щастя, яке відчувала в ті моменти. Ніяких слів не вистачить, щоб описати всю свою любов до
Нього. Жодна флешка не вмістить фото Його частинок, що викликали моє захоплення. Все може вміщувати в собі тільки пам'ять. Кожен, хто хоча би раз там побував – не забуде того дня. Тому,
що Він безмежний, вражаючий. Він захоплює, закохує в себе з першого погляду, не дає спокою, кличе до себе. Люблю Стамбул… аж до ревнощів.